Облога Кам'янець-Подільська

Битва під Берестечком

Подальші події   

        Становище України ставало все небезпечнішим. У бою із з'єднаним польсько-литовським військом Радзивілла під Ріпками 26 червня 1651 року загинув смертю героя один з талановитих керівників повстанців полковник Мартин Небаба. Польсько-ли-товське військо, зломивши впертий опір загонів повстанців, захоплює 25 липня Київ.

        Військо Радзивілла, захопивши Київ, вчинило жорстоку розправу над населенням, піддало місто пограбуванню і спустошенню. Значна частина міста була спалена. Але український народ не скорився іноземним загарбникам. У тилу ворога піднімається нова хвиля повстань. Повстанці захоплюють ряд міст, облягають литовський гарнізон в місті Любечі. У війську Радзивілла через нестачу продовольства починається голод, ширяться хвороби.

        Повернувшись з татарського полону, Богдан Хмельницький розгорнув енергійну діяльність, збираючи нові сили для продовження боротьби з ворогом. Українське військо, очолене Богданом Хмельницьким, організувало відсіч польсько-литовському війську

.

        Просування з'єднаної польсько- литовської армії було зупинено. У цей час найближчим помічником Богдана Хмельницького в організації народної боротьби проти іноземних загарбників був Іван Богун, який особливо успішно діяв на Брацлавщині. Він закликає населення не коритися ворогові і допомагати всіма силами українському війську. До загонів Івана Богуна прибуває багато повстанців. Для українського війська були зібрані значні кошти. Козаки на чолі з Іваном Богуном проводять значні роботи з укріплення Білої Церкви й обороняють місто від ворога до приходу основних сил українського війська на чолі з Богданом Хмельницьким.

        Виснажене в боях з козаками і численними загонами повстанців, польсько-литовське військо не могло вже продовжувати далі наступ. Нові сутички з козаками не принесли успіху ворогові.

        Польсько-шляхетське командування було змушене розпочати переговори. Ці переговори, що тривали майже два тижні, закінчилися 18 вересня 1651 року укладенням так званого Білоцерківського договору, умови якого були значно важчі від умов Зборівського договору 1649 р.

        Козацький реєстр із 40 тисяч зменшувався до 20 тисяч чоловік. Козацька територія із своїм самоуправлінням охоплювала тепер лише Київське воєводство. Згідно з договором, польська шляхта діставала право повернутися в свої маєтки.

        Укладення Білоцерківського договору давало деякий передих українському війську, необхідний для підготовки до подальшої боротьби. Про додержання умов договору не могло бути й мови. Умови Білоцерківського договору викликали величезне незадоволення і протест народних мас. Польську шляхту і магнатів, які намагалися повернутись до своїх маєтків, зустрічали повсталі селяни із зброєю в руках.

        Особливо гостра боротьба точилася на Брацлавщині, де повстанцями керував Іван Богун. Один із шляхтичів свідчив, що «найбільш вперті хвилювання та заколоти самовільних хлопів відбувалися на Брацлавщині внаслідок підбурювання Богуна; тут, на берегах Дністра, великі загони опришків не дозволили повернутись нікому з наших».

        Богдан Хмельницький закликав народні маси почекати до весни, для того щоб організувати і озброїти армію і потім з новими силами розгорнути боротьбу за знищення іноземного гніту. Згадка про це збереглася в народній думі, у якій народні маси скаржаться Богдану Хмельницькому на утиски з боку панів та жовнірів:Тоді ж то Хмельницький листи читає. Стиха словами промовляє: «Ей, козаки, діти, друзі, небожата! Погодіте ви трохи мало, небагато. Як од святої покрови да до світлого трехдневного воскресения, Як дасть бог, що прийде весна красна. Буде наша вся голота рясна».

        Тяжке становище, в якому опинився український народ, не зломило його волі до боротьби за своє визволення. Всю зиму 1651 — 1652 рр. відбувалися повстання. Український народ не корився іноземним поневолювачам.

        Після поразки українського війська під Берестечком молдавський господар Лупул знову став союзником панської Польщі. Тому Богдан Хмельницький весною 1652 року організував похід у Молдавію з метою примусити Лупула відмовитись від союзу з панською Польщею і виконати своє зобов'язання — видати свою дочку за сина Богдана Хмельницького Тимоша. Лупул знову став союзником Богдана Хмельницького.

        Довідавшись про цей похід українського війська, польський уряд вирішив будь-якою ціною не допустити здійснення намірів Богдана Хмельницького. На Поділля було послано двадцятити-сячне шляхетське військо на чолі з Калиновським з тим, щоб. перетяти українському війську шлях на Молдавію.

23 травня на рівнині Батіг відбувся знаменитий бій. Українське військо оточило табір Калиновського, зломило опір шляхетської кінноти та найманих військ і прорвалося у ворожий табір. Бій закінчився цілковитим знищенням двадцятитисячного війська іноземних загарбників.

        Батозька битва мала величезне значення для дальшого успішного розвитку подій визвольної війни. Після цієї блискучої пере-моги народні маси з новою силою піднімаються на боротьбу проти гнобителів. Шляхта і магнати знову в паніці тікають з України. У 1653 р. шляхетська Польща вживає нових заходів для продовження агресії проти українських земель. У березні на Правобережну Україну вирушає добірне шляхетське військо на чолі з лютим ворогом українського народу Чарнецьким, який відзначався особливою жорстокістю.

        Мета походу загону Чарнецького полягала в тому, щоб шляхом страхітливих розправ тероризувати населення, ослабити і деморалізувати українське військо, залякати український народ і зломити його волю до перемоги. Переходячи швидкими марша¬ми від міста до міста, він нищив усе на своєму шляху, лишаючи за собою пожарища і трупи замучених.

        Необхідно було негайно припинити криваві розправи над населенням з боку польсько-шляхетського війська, яке встигло вже захопити міста Липовець, Погребище, Прилуки, Самгородок. Вибір Богдана Хмельницького впав на блискучого майстра маневреної війни в українському війську Івана Богуна.

        За наказом Богдана Хмельницького, чотирьохтисячний загін козаків на чолі з Іваном Богуном мав не тільки спинити подальше просування військ Чарнецького, але й завдати йому цілковитої поразки. Маючи значно менші військові сили, Іван Богун удаваними відступами заманив загін Чарнецького під Монастирище, де повинен був відбутися вирішальний бій.

        21 березня шляхетське військо обложило місто і розпочало штурм укріплень. Але всі намагання Чарнецького прорватися зі своїм загоном у місто були марні. Надвечір Чарнецький припинив штурм міста, втративши майже третину свого війська. На другий день, розпочинаючи штурм, Чарнецький робить відчайдушну спробу захопити місто. Всі сили шляхетського війська були кинуті в бій. В розпалі бою Чарнецького було тяжко поранено.

        Іван Богун, вміло скориставшись замішанням серед польсько-шляхетського війська, непомітно вивів з міста загін добірної козацької кінноти і вдарив у тил ворогові. У цей час козаки, що були в місті, теж атакували шляхту. Залишки розгромленого польсько-шляхетського війська стали в паніці тікати. Щодо цієї панічної втечі літописець часів визвольної війни писав, що «військо польське насмерть перелякане, не тільки штурм свій облишило, але як ошпарене вози свої з усіма достатками і багатою здобиччю, а також із людьми хворими і пораненими покинувши, від Монастирища назад до Ковеля побігло, і... велику шкоду, і сором свій побачило і пізнало...»

        «Каральний» похід шляхетського війська на чолі з Чарне¬цьким, завдяки мужності українського війська і воєнній майстерності Івана Богуна, закінчився цілковитою поразкою.

        1653 р. був вирішальним у ході визвольної війни українського народу проти гніту польської шляхти.Будучи одним з вірних сподвижників Богдана Хмельницького, Іван Богун продовжував брати найактивнішу участь у воєнних діях, які підготували успішне завершення визвольної війни.

        Навесні Іван Богун разом з Тимошем Хмельницьким на чолі 12-тисячного українського війська йде в Молдавію. Під час цього походу були розгромлені війська ставленика Волощини і Се-миграддя Георгіци. Після загибелі Тимоша Хмельницького в фортеці Сучава Іван Богун повертається з козаками на Україну, щоб узяти участь у подальшій боротьбі. Український народ напружував усі свої сили в боротьбі проти численних іноземних загарбників і в першу чергу проти панської Польщі.

        Султанська Туреччина також неодноразово намагалася загарбати Україну. Кримський хан, надаючи воєнну допомогу Богдану Хмельницькому, завжди дбав про ослаблення сил і України, і Польщі. Про дійсні наміри васально залежного від Туреччини кримського хана дуже влучно писав відомий дипломат Богдана Хмельницького Силуян Мужиловський: «Татарове, учувши о той войне, з боку гледили, которому нога посклизнется». Користуючись тяжким становищем України, татари руйнували міста і села, грабували населення та забирали людей у неволю.

        Становище України ставало дедалі тяжчим і загрозливішим. Між Богданом Хмельницьким і російським урядом протягом усього літа 1653 року велися переговори.

        Наприкінці вересня 1653 р. в Москві був скликаний Земський собор. На Земському соборі були присутні, крім бояр, дворянства, духовенства і царських чиновників, представники російських міст, купецтва, селянства і стрільців. 11 жовтня 1653 року Земський собор дав згоду на прийняття України «під свою государеву високу руку» і оголошення війни проти шляхетської Польщі.Шляхетська Польща робить ще одну спробу добитись вирішальних успіхів в Україні. У вересні 1653 року на Поділлі зосереджується польсько-шляхетське військо на чолі з королем Яном Казимиром, готуючись до нового наступу.

        Богдан Хмельницький, закликавши на допомогу кримського хана, вирушає на чолі українського війська назустріч ворогові. Під час цього походу Росія 23 жовтня, згідно з рішенням Земського собору, оголошує війну панській Польщі. У листопаді військо Яна Казимира було оточено козаками підЖванцем (недалеко від Кам'янця-Подільського). Розгром польсько-шляхетського війська ставав неминучим.

        У цей вирішальний момент кримський хан Іслам-Прей по-зрадницькому вступає в переговори з Яном Казимиром з тим, щоб не допустити перемоги українського війська. 5 грудня 1653 року Іслам-Прей укладає договір з Яном Казимиром. Щоб утриматись в Україні, Ян Казимир домовляється з ханом про відновлення Зборівського договору і дозволяє татарам під час повернення грабувати і брати в неволю українське населення.

        Богдан Хмельницький наказує Івану Богуну очолити загони козаків і покарати зрадників та не допустити грабежу населення. Козаки завдали татарам ряд нищівних ударів і визволили взятих у неволю людей.Коли українське військо поверталося назад з походу, до України вже їхало царське посольство. Воно наприкінці грудня прибуло до міста Переяслава. Незабаром сюди прибуває Богдан Хмельницький, тут і відбулася його зустріч з російськими послами.

        Хоча Іван Богун був першим полковником війська і радником гетьмана, проте мав власне розуміння ситуації і подальшої долі визволеної від поляків України. Ось чому він категорично засудив рішення Хмельницького укласти з Росією Переяславську угоду і ще рішучіше відмовився присягати російському цареві. Для Хмельницького це, очевидно, не було цілковитою несподіванкою. Загалом він знав позицію Богуна: той вважав, що Україні не слід приєднуватися ні до Польщі, ні до Росії, а утверджуватись як самостійній державі. Можна не сумніватися: якби ситуація склалася так, щоб гетьманом на той час виявився Іван Богун, доля України теж склалася б не так, як вона склалася після Переяславської угоди.

        Довідавшись про глибокі суперечності, що запали між Богуном і Хмельницьким, коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав По-тоцький запропонував Богуну перейти на бік поляків. При цьому він на Бога заприсягнувся, що коли вони гуртом подолають Хмельницького, булаву гетьмана одержить саме він, Іван Богун. Булава з рук польського короля? А Україна, отже, в складі Польщі? На таке, ясна річ, Богун пристати не міг. Бо ж проти чого тоді так завзято і стільки років воював?

        Рішення Богуна врятувало Україну від нової затяжної і кривавої громадянської війни. Існує навіть версія, що Богун повідомив Хмельницькому про переговори, що їх нав'язує йому Потоцький. І виник задум: Богун удасть, ніби схиляється до спілки з Потоцьким, заманить його армію вглиб Поділля і там за допомогою військ Хмельницького та корпусу росіян розгромить. Пастка мала зачинитись у районі Брацлава.

        На жаль, чи то в полку Богуна, чи в найближчому колі Хмельницького знайшовся зрадник. Польське військо оточило Богуна в містечку Охматів (тепер село Жашківського району на Черкащині) і кинулось навперейми Хмельницькому та полкові росіян, яким командував воєвода Шереметєв. Бій почався у січні 1655 року. Перевага була на боці поляків — вони відтіснили українців і росіян від Охматова. Але недалеко. Ті незабаром кинулися відбивати втрачені позиції.

        Поляки трохи подалися. Так, з перемінним успіхом, бої точилися кілька днів. А потім ударив такий лютий мороз, що битися вже всім стало несила. Недарма поле битви назвали згодом «дри-жиполем». А долю цієї битви знову ж таки вирішив Богун! Знаний майстер прориву розтрощив неабияк поріділу не лише від куль та щабель, а й від небувалого холоду облогу багато людей з неї позамерзали уві сні) і з'єднався з військами Хмельницького. Він зробив це вночі. А на ранок поляки, що рушили в новий наступ на Хмельницького, з подивом зауважили: його військо побільшало і завзято гріється, ладнаючи бруствери із замерзлих на полі бою.

        Здолати цього оборонного валу із саней та мерців поляки так і не змогли, й обидва війська відступили, не зазнавши ні поразки, ні перемоги.
А щодо ідеї спорудження такого валу на «дрижиполі», то Іван Богун згадав свій колишній досвід оборони Умані. Щоправда, вали круг цього міста були звичайні, земляні, але за наказом свого полковника, що надумав повернути собі на користь, як би ми тепер сказали, і фактор холоду, обливали їх водою, перетворюючи на крижані гори. Ні поляки, ні татари так і не змогли здолати їх, і Умань пощастило відборонити.

        По смерті Богдана Хмельницького Україна, по суті, розпалася на Лівобережну і Правобережну. Булава гетьмана, як відомо, переходила з рук до рук: Виговський, Ю. Хмельницький, Тетеря, Петро Дорошенко... Одні трималися польської орієнтації, інші — російської, дехто кидав погляди і на Крим з Туреччиною.

        Іван Богун жодних позаукраїнських орієнтацій не визнавав. Хоч коли брався до порівнянь, то пропольська здавалася йому гіршою за проросійську, за яку свого часу засуджував гетьмана Богдана Хмельницького. Тож не варто дивуватися, що коли у вересні 1658 року гетьман І. Виговський уклав з поляками Гадяцький договір, за статтями якого польська шляхта діставала право повертатися до своїх маєтків на Правобережжі і через це на Поділлі виникло повстання, то його очолив Іван Богун. Разом з Іваном Сірком, який теж завзято воював з поляками. На допомогу їм прийшов російський воєвода Ромодановський.

        Чи тішився цій допомозі росіян Іван Богун? Навряд чи. Адже він був серед тих трьох полковників (Ю. Немирич, І. Ковалев-ський), які підписали б жовтня 1657 року в Корсуні союзний договір зі Швецією. І різко виступав проти Переяславських статей, що їх Росія нав'язала гетьманові Юрію Хмельницькому. Згідно з цими статтями, російські гарнізони мали стояти по всіх великих містах України, а Богунові, що завжди обстоював непідлеглість України, це аж ніяк не подобалось.

        1664 року гетьман Правобережної України Павло Тетеря рушив походом на Лівобережжя. Маючи досить сильну підтримку поляків, він сподівався об'єднати під егідою Варшави обидві частини України і стати «гетьманом обох берегів». У цьому поході брав участь зі своїм полком і полковник вінницький Іван Богун.